Главная страница
Главный редактор
Редакция
Редколлегия
Попечительский совет
Контакты
События
Свежий номер
Книжная серия
Спонсоры
Авторы
Архив
Отклики
Гостевая книга
Торговая точка
Лауреаты журнала
Подписка и распространение




Яндекс.Метрика
 
подписаться

Свежий Номер

№ 10 (24), 2006


Днепропетровск на карте генеральной. Поэзия на украинском языке.




Виктория НАРИЖНА



ПЕРШІ ХОЛОДИ



* * *

сиве божевілля
цілує хмари взасос
втома
втомилась сама
і до спазм утомила мене
люди
браття мої
щоб ви скисли до ранку
дайте пожити без слів
дайте пожити без снів
просто
дайте
пожити



Ніч

сонячне коло розколото
тупою сокирою на дрова
темно
шашлик у банках
стікає останньою агонією соку
зорі в потертих джинсах
фальшиво співають БГ
пустоголовий місяць
миє в ріці помідори
і дебільно посміхається

ах
як добре отак собі відпочити

а порубане сонце
знову виросте...

знову виросте?..



Депресія

спускаюсь у збайдужілість
невже
вже
надходить повна «же»?

сунуть справи
то зліва
то справа
де ж моє право
на вранішню каву
з сигарою?

ідіть ви на фіґ
із вашим святом —
як назвати
ці хмари з вати?
хоч вий
а вітер злий —
не хоче цю гидь здувати

жарти сальні
за стінами спальні
о людство
о твої істини правильні
на всіх твоїх ліках можна писати:
«застосовувати ректально»



* * *

домовички звичайно пахнуть борщиком
покраденим із горщиків хазяйських
а ще вершками пахнуть із комори
здобутими в той самий хитрий спосіб

а разом з ними так пахтить і затишок
і сонне павутиння по куточках
і рідний пил зворушливий до сліз



* * *

у своєму коханні щемному
божевільному
богомудрому
у своєму коханні щемному
що на шиї висить дзвіночком
ти — малесенький мій ослінчик
дерев`яний
нехитро зроблений
на який можна просто стати
і вхопити зірку долоньками



Перші холоди

жовтень завішує дзеркала.
осінь із дзвоном битого скла
тягне калоші по зимній підлозі —
зіщулена і мала.

а падолист з похмілля
варить лікарське зілля,
вікно зачиняє, каже — дме,
каже — зілля краще розсолу,
та віри ніхто не йме.

дощ із лицем оспалим
жере цибулину з салом
крутить на палець косу масну
плямкає із непідробним жалем
та зазирає в труну —

прямо у сиві очі вересня.



Самість

гірко привабливий
проникливий
світловолосий:

рум`янець на вилицях
джинси блакитні
(наче очі в Марії)

зовсім босий
хоча й у кросівках
босий бо серце
босе
бо серце з біса наївне

чекає Христа
чекає його звідусіль
ще трохи — і сльози
ще трохи — і вкушені губи
усім своїм профілем
небезпечно тонким
чекає Христа

ми зовсім забули
а Христос — він у кожного свій
Христос — бородатий безжальник
з гітарою, квітами й перснем...



* * *

за втомою втома
рудою хвилею
захлюпують в пащу
роззявлену серця

пащу роззявлено
в червоному крикові
крик перетворено
в сіре булькання

в кожній бульбашці
по неситій мрії
пливуть-підіймаються
в небо некошене
прямо Господу в руки наївні
ось тобі: «ваші слова та й до Бога»

бульбашки луснуть — мрії посипляться
Бог зойкне, задивиться вниз — та й забуде
він-бо дитина
йому дозволено



* * *

тупими ножицями
з душі накроїли
сорочечок
для потерчат

якщо з мене виріжуть те
чим говорю
чи матиму
чим мовчать

кажуть іще —
добрії люди
насправді —
чисто кати
душа в мене сльозна
сорочечки будуть
потерчатам пекти

і стануть вони плакати
а я їх вмовляти
а я їх за руку водить
на те й потерчата, щоб потерпати
на те й душа, щоб кроїть



Виктория Нарижна — поэтесса, переводчица на украинский язык иностранной литературы. Родилась в 1982 году. Окончила филологический факультет Днепропетровского национального университета. Лауреат премии «Смолоскип».